Користь вівса довгий час не визнавалася і не вивчалася. Раніше він використовувався тільки для годування тварин, але згодом його харчова цінність та користь були визнані, і овес увійшов і до людського раціону, адже у його складі безліч незамінних амінокислот, величезна кількість мінералів та вітамінів.
Овес – це джерело складних вуглеводів та клітковини, тому він часто використовується для виготовлення печива та хлібобулочних виробів. В агрономії розрізняють два види вівса – посівний та середземноморський, причому перший варіант становить близько 90% усіх посівів. Для середземноморського виду найбільш оптимальним є клімат Середньої Азії, тому його рідко використовують у наших широтах.
Посів вівса починається у квітні на найбільш підходящому ґрунті та після оптимальних попередників. Він найкраще росте на суглинистих, супіщаних, глинистих та торф’яних ґрунтах. Причиною такої пріоритетності виступає будова його кореневої системи: вона проростає до метра вглиб і розширюється до 0,8 метрів, тому повноцінне зростання та розвиток можливі лише у відповідному ґрунті.
Попередниками вівса можуть бути бобові, кукурудза та озимі зернові культури. Одним із кращих варіантів як попередник є горох, адже він насичує ґрунт азотом – найважливішим елементом для зростання. Тут дуже важливо, щоб попередник не пересушував землю, адже овес потребує достатньої вологості, яка забезпечує необхідне набухання плівчастого вівсяного зерна. Особливу увагу до вологи варто приділити за 10-15 діб до стеблування. У цей час зниження вологості може призвести до значного скорочення врожаю. Перед посівом також необхідно удобрити ґрунт. У разі торф’яних грунтів вносяться добрива з міддю, марганцем і бором. Саме ці мікроелементи оптимально балансують хімічний склад ґрунту. Крім мікроелементів, вноситься і фосфоритне борошно, яке сприяє нормалізації кислотності. Висаджування вівса – один з найвідповідальніших етапів вирощування. Проводять її в період, коли земля ще не втратила вологу, але й не надто мокра. Найчастіше такий час припадає на кінець квітня. І оскільки овес – це хлібна культура, його сіють вузькорядним способом у кількості 5,5 млн. насіння на один гектар.
Вузькорядна методика передбачає семисантиметрову ширину міжряддя. У деяких випадках допускається інша методика посіву. Наприклад, перехресна або суцільна рядова, коли міжряддя досягає 15 см завширшки. Середня глибина закладення – 4 см, але вона змінюється в залежності від кліматичних умов. При зниженій вологості зерна поміщаються на 7 см углиб, а легких грунтах – на 6 див. Дозріває овес протягом 120 днів. У цей час рекомендується регулярно проводити боронування, проріджування посівів та збирання бур’янів. Для цієї культури застосовується коткування ґрунту.
За умови правильної технології вирощування та ретельного догляду під час зростання можна впевнено розраховувати на багатий урожай. Овес не дозріває поступово. Спочатку воскової стиглості досягає верхня частина волоті і лише пізніше – нижня. У зв’язку з цим збирання культури може проводитись двома методами. Двофазна збирання – це коли збирають зерна в момент воскової стиглості середньої частини мітла, а повністю готовим зерно стає у валках.
Однофазна збирання проводиться тоді, коли всі зерна на волоті повністю дозріли. Більш зручним є однофазна прибирання, адже у валках овес не здатний повноцінно дозріти, і підвищується ризик нерівномірної дозріваності.
